РАДЯНСЬКІ КОНТРАРГУМЕНТИ

ПОЧАТОК - ТУТ

До кінця 1943 року Смоленськ був визволений від гітлерівців. І у Катині почала працювати радянська комісія під керівництвом академіка Миколи Бурденка.

СРСР іще в квітні того ж року звинуватив німців у брехні: «Спеціальна Комісія перевірила і встановила на місці, що на 15-м кілометрі від м. Смоленська по Вітебському шосе в районі Катинського лісу, що також відомий як «Козьї Гори», в 200-х метрах від шоссе на південний захід у напрямку до Дніпра, знаходяться могили, в яких зариті військовополонені поляки, що були розстріляні німецькими окупантами. (…) Загальна кількість трупів за підрахунками медичних експертів становить 11 тисяч».

Але чому Комісія Бурденка каже про 11 тисяч?! І які знайшла докази проти німців?
Комісія Бурденка збирала свідчення очевидців. Таких було дуже багато.
Громадянка Московская Алєксандра Міхайловна, що мешкала поблизу Смоленська, охоче розповідала свою історію.

У квітні 1943 року вона знайшла у своїй клуні військовополоненого ленінградця Ніколая Єгорова, який розповів, що був серед інших військовополонених задіяний німцями на спеціальних роботах у Катинському лісі: «Там їх, а серед них і Єгорова, примушували розкопувати могили, у яких були трупи у формі польських офіцерів, витягати ці трупи з ям і витягати із їх кишень документи, листи, фотокартки і решту речей. (…) Документи і листи проглядали німецькі офіцери, потім примушували полонених частину паперів класти у кармани трупів, решту кидали у купу добутих у такий спосіб речей і документів, які потім спалювали. Окрім того, у кишені польських офіцерів німці примушували вкладати якісь папери, які вони діставали з привезених з собою ящиків чи валіз.»

Потім Єгоров втік з-під варти, але під час облави його схопили вже у клуні громадянки Московської.

Таких свідчень Комісія Бурденка змогла отримати досить багато. Місцевому населенню було досить нагадати, що вони знаходилися на окупованій території, і очевидно співпрацювали із німцями.

Такі свідчення дезавуювали німецьку інформацію про те, що всі папери ( листи, листівки, щоденники, примірники газети Голос Радзецкі та інші) датувалися не пізніше, ніж квітень 1940-го року. Але інформація громадянки Московської про селекцію паперів залишала питання – чому німці залишали папери тільки з Козельськом у адресі і палили старобільські та осташковські папери.

Комісія продовжувала наголошувати, що у Катині лежать поляки з трьох таборів, що були розташовані навколо Смоленська і які не встигли евакуювати (свідчення місцевого партійного і радянського керівництва, звичайно, додавалися).



І знову рідні тих, хто зник, нічого не розуміли. Ті, хто дослухався німецьких повідомлень вважали, що у Катині лежать тількі в’язні Козельського табору. Адже у Катині знайшли 1650 листів, 1640 листівок та 80 телеграм. Усі без виключення – із Козельськом в адресі. І датами 1939-1940 років. Навіть якщо сумніватися у щирості Геббельса (саме це словосполучення звучить огидно) і припустити, що під Смоленськом у трьох таборах, які за радянською версією не встигли евакуювати, знаходилися перевезені з Старобільську та Осташкова - для чого було приховувати цей факт, та ще й применшувати масштаби більшовицького злочину?



До радянської версії було іще два запитання. Перше: чому зв’язок із тими, хто опинився у тих «неевакуйованих» потім смоленських таборах перервався саме перед Великоднем 1940-го року? І друге: в Осташковському таборі перебували у великій кількості поліцейські, а жодного синього поліцейського мундиру у Катині не знайшли. Тількі зелені армійські.

Проте СРСР стояло на своїй позиції: у катинських розстрілах винні нацисти, і навіть намагалися ці звинувачення долучити до решти у Нюрнберзі. Нюрнберг ці докази не сприйняв. Але і СРСР у жодних злочинах не звинуватив. Переможців не судять.