«Спят медведи и слоны, дяди спят и тёти -
Ночью все спать должны, но не на работе!»
Моя мама співала цю колискову. І мені дуже подобалася ця пісня. Це спогад мого дитинства. Але останнім часом я не можу слухати її так, як раніше. Вона набула дещо іншого значення для мене.
У 1939 році після «четвертого розділу Польші» між союзними СРСР и Третім Рейхом, в радянських таборах опинилося кілька десятків тисяч офіцерів польської армії. Польських військовополонених намагалися переконати, що незалежна Польща загинула назавжди. Пропаганда не називала її інакше, аніж «потворний виплодок Версальської угоди».
Бранців намагалися перевиховувати-радянізувати. У трьох таборах – у Козельську, Старобільську, Осташкові – полякам, щоб переконати у перевагах радянського способу життя показували кіно.
Один з бранців Козельського табору - Юзеф Зєнціна – занотував до свого щоденнику майже весь репертуар табірного «кінотеатру». Полякам показали хіба не все, що на початок 1940-го року встигла відзняти радянська кіноіндустрія: «Человек с ружьём», «Волга, Волга», «Чапаев», «Александр Невский».
12 квітня Юзеф Зєнціна занотовує до свого щоденника: «48-й фільм «ЦИРК». Від’їзд 204».
204 – то стількі бранців відвозили того дня з Козельську до Смоленська. Напереддень вивезли 394. І у той момент, коли Юзеф Зєнціна і його товариші чули колискову «ночью все спать должны, но не на работе» у тюрмах НКВС в Смоленську, у Харкові та Калініні енкаведісти робили своє. Тількі за ніч з 12 на 13 квітня 1940 року розстріляли майже 700 чоловік.
Вони називали це – «робота». І пізніше на допитах скаржилися, що ночі ставали все більш короткими. І вони часто не встигали «зробити роботу» до світанку. «Роботи» було дуже багато. Треба було розстріляти за ніч по 200-300 чоловік. Вся процедура стосовно однієї людини (встановлення особистості, перевірка, розстріл) тривала 1 хвилину 48 секунд. В середньому.
Начальник УНКВС по Калінінській області майор Токарєв був вже старезним дідом і мешкав в українському Володимирі-Волинському – подалі від «місця злочину», коли його допитував прокурор Анатолій Яблоков. Токарєв свідчив:
«Це був перший день. Отже, ми пішли. І тут я побачив весь цей жах. Прийшли туди. Через декілька хвилин Блохін одягнув свій спецодяг: коричневого шкіряного кашкета, довгий шкіряний фартух, шкіряні печатки з крагами вище ліктів. На мене це справило неймовірне враження – я побачив ката!»
Йдеться про тодішнього майора НКВС Василя Блохіна. Подивіться на цю людину. Придивіться до неї. За 29 років своєї кар’єри він власноруч застрелив близька 50 тисяч чоловік. Це населення невеликого міста. Фастів, або Вишневе. Він власноруч застрелив маршала Тухачевського, колишнього свого шефа керівника НКВС Миколу Єжова, поета Ісаака Бабеля, тетрального режисера Всеволода Мейєрхольда. А іще – Чубаря, Якіра, Уборевича, Косиора… У 1940-му він прибув до Твері – тодішнього Калініна – для проведення спецоперації «з розвантаження» Осташковского табору. Продовжить «роботу» у Харкові. У 1945 році він дослужиться до звання генерала-майора. У 1955-му Василь Блохін застрелився.
Треба сказати, що багато з виконавців тих розстрілів застрелилися, зійшли з розуму, спилися… За ніч «роботи» треба було «виконати» - так вони казали – більше сотні пострілів.
«Ночью все спать должны, но не на работе…» У Козельську звучала колискова, у Смоленську – приглушені постріли.
Немає коментарів:
Дописати коментар