середа, 20 травня 2009 р.

ХАРКІВСЬКИЙ ВІКЕНД



У п'ятницю пізно ввечері буду у Харкові. Не знаю, чи вдасться із кимось зустрітися!:( Бо буде купа лекцій: у суботу - на стаціонарі, у неділю - із заочниками. Але надія помирає останнєю!Повертаюся до Києва у понеділок рано. Продовження лондонської епопеї - на наступному тижні.

вівторок, 19 травня 2009 р.

ЗЕЛЕНІЄ ЛОНДОН, ЗЕЛЕНІЄ


Королівські парки Лондона. Взагалі-то у тих парках краще не гуляти, а сидіти. Обрати собі якусь кав’ярню на березі Серпентайну, нікуди не йти, і дивитися.






Дивитися на бігунів. На вершників. На роллерів. На безплатну газету, яку вкрав у когось вітер, проніс, гортаючи сторінки із рекламою, уздовж усього озера, і, нарешті, викинув у меморіальний фонтан Леді Ді.
Якийсь хлопчина буде гратися із тер’єром і розпитувати про того цуцика його власницю-бабцю, що питиме куплену каву і їси принесені із собою бутерброди. Контакти між незнайомцями будуть траплятися невимушено і випадково – всі розслаблені, веселі і розкуті... Якась жіночка награно злякається зграї сполоханих цуциком голубів. Шпаки борсатимуться по смітниках і на столиках у відвідувачів. Відвідувачі будуть шикати на нахабних птахів, а тим все те буде байдужісінько! Я сидів на терасі “Лідо”, спостерігав за всім за тим, як з театральної ложі і був щасливий...



Врешті-решт, ціла зграя голубів напала на крихти мого орандж-кейку. А іще парочка влаштувала сеанс вільного кохання прямо на тарілці! Мусив рятуватися втечею.





Про парки у Британії надто складно розповідати – це просто дуже красиво. Це треба просто бачити.


Ми спланували нашу прогулянку так, аби пройти всі головні парки Лондона за один день: Сент-Джеймс-парк, Грин-парк, Гайд-парк, Кенсінгтон-гарден. Лишився, правда, ще Ріджент-парк. Але туди – колись іншим разом...





Сент-Джеймський парк найбільше прив’язаний до архітектурних символів Лондона. Скрізь гілля тут проглядають вежі Парламенту і Вестмінстерського абатства, будівлі Даунінг-стрит і Бак-хаусу... У будні після шостої вечора на галявинах тут масово грають у футбол. А на вихідних величезна кількість відпочивальників сидітиме у шезлонгах або просто на травичці. Зовсім, як ми! :)






У Гайд-парку на вихідні надто високий ризик, що у тебе в’їде який-небудь роллер. Тут їх сотні! У будні Гайд-парк – навпаки дуже тихе місце. І жодного оратора! Як не шукай. Ну, може вони інколи і з’являються, але нам так не поталанило.



А от Кенсінгтон-гарден – то тихе місце завжди: і у будні, і у вікенд. Широкі галявини. Двохсотрічні платани та каштани. Лебеді у ставку перед Кенсінгтонським палацом. Саме там однієї темної ночі в позаминулому столітті архієпископ Кетерберрійський розбудив Вікторію, аби сказати їй, що вона стала королевою...

Але на все це варто подивитися іще і з висоти пташиного лету. З місцевого чортового колеса – “Лондонського ока”.



Це не дешеве задоволення. Квиток коштує 17 фунтів – майже 200 гривень! Але у хорошу погоду та на заході сонця – воно того справді варте! Коли я був у Лондоні на Новий рік – тут було так багато люду, що мені було жаль і часу, і грошей, аби витрачати їх на такі попсові розваги. Але потім, вже в Україні, мене переконали, що це усе ж варто спробувати пересилити свою відразу до попси. Найкращий день для цього – понеділок. Народу мало. Якщо черга є – то вона незначна. Ми так і зробили з Євгеном. Так чи інакше – найкращої точки, для фотографування більшості символів британської столиці знайти складно! Або для зйомок одне одного на їх фоні :)

Ваш AZ



Ах, белый лебедь на пруду... у Кенсінгтонському саду :)













На тому березі Вікторія прокинулася королевою














Сент-Джеймс-парк розташований просто перед Бак-хаусом, за ним - Грин-парк, іще далі - Гайд-парк















"Лондонське око". Вечірка "поверхом" нижче














На заході сонця і Лондон теплішає














Сіті і Сент-Пол














Мости через Темзу














Темза, сер!
















На Парламентській площі мітингують таміли. Але поліції все одно більше. Все це можна побачити, якщо роздивлятися фото дуже уважно :)))













Вежі парламенту...














...Біг-Бен і Вестмінстерське аббатство














А я все це бачив!











понеділок, 18 травня 2009 р.

UK TOP 12



Найкращі враження у ненайгірших фото.

Чесно сподівався, що кожного вечора я буду викладати порцію нових лондонських фото та вражень. Але часу на епістолярику категорично не вистачало. Я повернувся. І обіцяю виправитися! :)

Ваш AZ























субота, 16 травня 2009 р.

БІЛОЧКА У ГАЙД-ПАРКУ


Трапилась-таки.


Іду я ото сьогодні уздовж Серпентайна...

Хто тут?



Якийсь підозрілий тип!



Вже тиждень як горіхи зникають!



Це ти мої горіхи тириш?



Ой, а це що?!



Горішок!!!



Соромно... Ой, як соромно...



середа, 13 травня 2009 р.

СТОУНХЕНДЖ І СОЛСБЕРРІ



Ця споруда є одним із археологічних фетишів. І у моєму особистому рейтингу світових дивовиж посідає місце дуже близьке до Великих Пірамід.

Вирішили: сьогодні — два “С”: Стоунхендж і Солсберрі. Вирушили усім сімейством (тобто Євген, Марішка, їх старша Машка, молодший Пашка, і я - на правах друга сімейства). Треба було проїхати десь 100 миль. Включно із вкрай заплутаними розв'язками Великого Лондону.



До подорожі я приготувався. На сайті www.english-heritage.org.uk підчитав про цю споруду, дещо знав із інших джерел... Тому, коли взяв аудіогід, з'ясувалося, що нічого нового він мені вже розповісти не може.:(



Попри величезну кількість туристів маршрут прокладений таким чином, що можна фотографувати Стоунхендж так, що біля нього ніби нікого і немає.



А можна посидіти, споглядаючи це каміння і подумати про те, як спливає час... Час, між іншим, біжить там якимось дивним чином. Сама довжина оглядової стежки — щонайбільше метрів з 600. Ми примудрилися гуляти нею 2 години, фотографуючи, фотографуючись, спостерігаючи інших “фотографів” і “моделей”, і просто трохи медитуючи над кам'яним колом.



Стоунхендж належить громадській організації “Англійська спадщина”. Це аналог нашого “Товариства охорони пам'яток історії та культури”. Усі пам'ятки Британії розділені між цією організацією та другою, дуже подібною — Національним Трастом.



Самим Стоунхенджем опікується “Спадщина”. Курганами навколо нього та заповідною територією — “Траст”. Фінансування цих організацій відбувається за рахунок вхідної плати з туристів, торгівлі сувенірами і членських внесків.



Лише за 43 фунти на рік ти стаєш членом “Англійської спадщини”, за 920 — стаєш пожиттєвим членом. Це дає право вільно, не купуючи квитків відвідувати всі (а це більше 100 визначних пам'яток британської Спадщини — переважно замків та археологічних комплексів), а також проводити із собою дітей. Враховуючи, що квитки коштують від 6,5 до 12 фунтів, така пропозиція видається дуже привабливою.

Щоправда, є й такі, хто завзято протестує проти цього. Британія — вільна країна! Біля входу до Стоунхенджу стоїть абсолютно бомжацького вигляду бородань. Він — жрець (чи як там його...) відродженого культу друїдів. Він проти збирання плати за вхід до Стоунхенджу. Логіка проста — це місце культу, храм, а до храму вхід не можна обмежувати, запроваджуючи високу, як на думку друїда, плати. Подекуди навколо на стовпчиках розвішані судові присуди певній кількості осіб (включно із нашим друїдом). Суд заборонив їм ставити намети, і взагалі наближатися до входу на “об'єкт”. Друїд вчинив цілком по-англійські — офіційно змінив ім'я. І тепер знов стовбичить перед Стоунхенджем.

У сувенірній крамничці я не зміг протистояти спокусі і купив прекрасно ілюстровану книгу про Стоунхендж. Якби ціна була позначена у гривнях, я б ніколи того не зробив :)))



Стоунхендж знаходиться на Солсберійській рівнині. Щоправда, рівниною те можна назвати із багатьма зауваженнями — найбільше її рельєф нагадує наше Прикарпаття. У 10 милях далі знаходилася наступна ціль нашого вояжу — старовинне містечко Солсберрі. Машка трохи втомилася, і присіла на лавочку. На лавочці — присвята якійсь, мабуть, хорошій людині. Про цей звичай я писав раніше — у “Першому погляді”.



На вході у стару частину міста нас зустрічала неймовірної краси різьблена брама.



Ми їхали дивитися знаменитий Солсберрійський собор. Його заклали у ХІІІ столітті — у 1220 році. Освятили, здається, у 1258 році. А потім до кінця століття прибудували ще й височенний шпиль.



Таким чином, собор весь збудований у єдиному готичному стилю. Для Британії, де культові споруди постійно перебудовувалися, це є не аби якою рідкістю. Власне, це єдиний у країні собор, який не зазнав відчутних пізніх перебудов.



Його різьблення вражає. Чого варта лише одна ця маска-горгулья!



Собор своїм планом нагадує Вестмінстерське абатство. Але Вестмінстер — менший! Бо трохи старший. Так само, як і у Вестмінстерському абатстві тут прибудований “Чептер хаус” - місце зборів братії. Там сьогодні зберігається один з примірників Великої хартії вольностей. Їх збереглося усього чотири! Але у середину ми не змогли потрапити — вже було зачинено.



Проте потрапили у неймовірно тихий, спокійний, і дуже красивий двір собору. Туристів окрім нас не було (на відміну від того ж Вестмінстера — це є ВЕЛИЧЕЗНИМ плюсом). І звідти нам дуже не хотілося іти.



Але мусили. Бо сонце сідало, і починало сутеніти...

Ваш АZ