Якось так вийшло, що свої робочі справи в Кєльцах я примудрився закінчити за перший і другий день. Тому у середу попросту не зміг відмовитися від запрошення Пана Анджея Домоня: "Поїдеш із нами до родинного обійстя в Гори Швенктокшистскі?" Це було несподівано. Але приємно. І цікаво. Я поїхав.
Ми мали першу ціль - невеличке село Очєсєнкі. Саме там народився стрий пана Анджея - полковник Людвік Домонь, долею якого я переймався в своїх пошуках. Але то окрема, дуже довга історія, десь на 20 тисяч знаків.
Польські села вражають. Купа квітів. Нові дахи. У вікнах вже переважно сучасні склопакети, а не звичайні шибки. Але та хата, до якої ми їхали була цілком іншою. Бо коли у 1899 році народився Людвік, вона вже була.
Обійстя Домонів - то невеличкий етнографічний музей. Час зберіг все: стайню, клуню, льох... І три величезних дуби. Років по 200 кожному.
А далі була екскурсія до села Курозвенки. Палац XIV-XVIII століття. І 100 американських бізонів.
Це все - приватна ініціатива старого власника замку. Він повернувся до Польщі, реставрує замок і створює навколо нього рекреаційну зону. Поволі, але виходить.
Вечір закінчився іще однією екскурсію - до колишнього бернардинського монастиря на гірці Корчувці, просто посеред Кєльце. А потім ми намагалися одночасно дивитися дебати Комаровського і Качинського та фотозвіти моїх господарів (вони мені показували свою подорож до Единбургу). Трохи сумбурно, але весело.
Сьогодні вирушаю до Варшави.
Немає коментарів:
Дописати коментар