ВПЕРЕД І ВГОРУ!

Сталося. Те, що часто снилося в дитинстві. Те, що варто, аби снилося частіше тепер . Я літав. Наяву.

Заглавне фото – моє. Решта – Марго.


Коли ти провалюєшся у штопор, мозок якийсь час не розуміє, що відбувається. Вестибулярка взагалі відключається. Уявіть: літак нахиляється вперед, і починає обертатися. Так ти падаєш якийсь час. Оцінити, який саме, мені не вдавалося – надто багато нових відчуттів!





Так. Треба спочатку. Пілот Федір зустрів мене мовчанням. Відірвалися. “Полетіли!” – сказав Федір. Поле потихеньку віддалялося. Нас трохи трухнуло. Я запитався, що, власне, відбувається. І у відповідь отримав досить розлогу відповідь про потоки повітря, які підіймаються, або навпаки спадають униз, як водоспади. Повітряспади! “Ось, зараз знайдемо такий потік, що здіймається, і політаємо!” – значущо сказав Федір.






Я захопився спогляданням пейзажів. Околиці Макарова виявилися напрочуд мальовничими. Навколо якогось села усі околиці були розрізані на кольорові стрічки – жовті, темно-зелені, салатові. Біля самого Макарова побачив у полі кілька давніх курганів. Але вони мали вигляд скоріше зелених плям у нескошеному іще жовтуватому полі. У лісі вирубка мала вигляд сліду сніжної людини: ніби хтось дуже великий наступив на сосняк! :)





Федір спіраллю підіймався все вище і вище. Він клав літак на ліве крило, і ми як величезний хижий птах по колу планували над полем. Там, внизу наш рух повторював цілком справжній яструб. Я із захопленням спостерігав, як піді мною крутиться світ.






“Ну, що – покрутимося?” – запитав Федір. Немов моя відповідь щось змінювала!?

Літак завалився уперед і зробив кілька обертів навколо своєї вісі. І земля стала ближчою. Потім тяжко випрямився, і знову почав наближатися до неба.

За хвилину все повторилося вдруге.




Сказати чесно, страху не було. Було хвилювання і неспокій – хто зна, як то воно буде?! Адреналін? З адреналіном у мене якийсь дефіцит трапився! У мене почали виділятися ендорфіни – гормони щастя. Відчуття від виходу зі штопору важкі і скоріш неприємні – це цілком реальне перевантаження. Але все одно –
потім з півхвилини сидиш приголомшений від нових вражень. Мозок має перетравити новий досвід.

З Британії привід дуже симпатичну книжку-альбом – Англія з повітря. Тепер знаю на власні очі – Україна ані чим не гірша. Навіть краща. Може і нам таку книжечку зробити? Перші кадри Марго вже зняла!






Наш літак. Чомусь його назвали "жук".








































Налаштовуємося на небесний лад.