вівторок, 16 червня 2009 р.

МММММММММММММ+М!



Мандрівки. Музеї. Морози. Манери. Маєтки. Мешкання. Магазини. Моторвеї. Мотоцикли. Машини. Меншини. Мітинги. Марксизм. 13 лондонських “М”. ПРОДОВЖЕННЯ.









Я не розчув, що той джентльмен мені сказав. Але він посміхнувся, і я посміхнувся у відповідь. Був ранок. Я гуляв парком Кінслі у Бекхемі. Навколо лишилися тільки чаплі, качки, канадські гуси.





А назустріч йшла сама-самісенька єдина людська жива душа – леді середнього віку. Десь метрів за 25 вона почала мені посміхатися, як то кажуть – на всі 32! “Монін!” – високо і голосно прокричала пані, важко потупцювавши повз мене. “Монін!” – так само високо (від несподіванки) вигукнув я. Звиклі до туземних манер качки та гуси на те не зважили ані рухом шиї, ані сполоханим помахом крила. А я був трохи заскочений: я знаходився посеред одного з найбільших міст світу, і зі мною віталися абсолютно незнайомі люди, немов я знаходився у якомусь карпатському селі.








Парк Келсі підкинув того ранку іще кілька цікавинок. Один із тамтешніх найпоширеніших звичаїв – писати застережувальні написи. Ось той шедевр, про який я вже писав: “Не годуйте канадських гусей! Вони гадять!” Звичайно, якщо вчитуватися у подробиці, які описані на цьому оголошенні, розумієш його розумність. Але здалеку, коли видно тільки перший, найбільший рядок – те оголошення видається дивним.









Але поруч, на стовпчику висить іще одне – із стрілочками праворуч і ліворуч. Перше: “DOGS”. Друге: “NO DOGS”. І ніби все зрозуміло. Але все одно – викликає посмішку!





Подекуди по Лондону розвішаний іще один плакатик. На ньому – сімейство сурикатів. Напис можна перекласти і як “Увага!”, і як “Дивись навкруги!”. Зважаючи на те, що лисці і білки у Лондоні - то майже свійські тварини, дійсно починаєш дивитися навкруги із підсвідомим очікуванням побачити ще й сурикатів. Але той плакатик, насправді, - частина програми міської поліції. Нижче сурикатів напис – “Сусіди дивляться!” Тобто плакат закликає бути пильними і придивлятися, чи не лізе до сусіди у домівку хтось підозрілий.








У країні, де вікна відкриваються не в середину, а назовні (аби комунальним працівникам було б легше їх мити), вхідні двері прозорі, а замки закриваються на один оберт – всі такі профілактичні заходи видаються досить актуальними. Щоправда, плакатики ті, принаймні, у Бекхемі – то справа скорше ритуальна. Першого січня, коли до Марішки у гості прийшла приятелька, я трохи задрімав і підхопився лише тоді, коли грюкнули двері. Маріша пішла провести Поліну до станції. У темряву. У невідомість безлюдної вулиці! Я до Жені: А чи не треба їх провести – до станції ж 15 хвилин?! “Не треба! – промовив Євген, не відриваючись від компа: Тут нема злочинності.”



На огорожі Парламенту або Бак-хаусу ви обов’язково побачити напис, що за законом перелазити через цю огорожу вважається кримінальним злочином. До того ж написано, за яким саме законом: чи то 1934, чи то 1926 року.





Женя теж, здається, починає колекціонувати написи. У одному із замків він сфотографував таке: “Єдиним призначенням цього напису є принести вам вибачення за кількість написів у цьому коридорі!”

Але всі ті застережувальні написи читати не тільки дуже пізнавально, а й корисно!








Ось, наприклад, іду я повз Королівські конюшні. Це, як я вже писав, скоріш туристичний атракціон. Повноцінною службою назвати це складно. Туристів навколо кінних гвардійців – хоч греблю гати. Та й вороні гвардійці на вороних конях – дійсно є видовищем видатним, з якого боку не поглянь!










А в арці стоїть піший гвардієць зростом із хоббіта. Він дуже суворий. Блискавки з його очей опікають туристів і просто перехожих. Але туристів – більше, бо треба на знімках відповідати образу суворого охоронця корони. Він цілком усвідомлює, що саме він – обличчя Британії. Аж тут несеться скрізь арку велосипедист. Два швидких кроки. Брязкіт шпор і голосне відлуння в арці!






Гвардієць перегородив собою дорогу відчайдуху-велосипедисту. Скидалося на те, що велосипедист зараз зіб’є на смерть гвардійця. Або гвардієць розрубає того велосипедиста від плеча до самого сідла (велосипедного).










Це служба у нього дещо бутафорська. А шабля навпаки – цілком справжня! Але нічого! Той гвардієць коротко пояснив порушнику суть проблеми (у цій арці чомусь їхати верхи можна тільки на справжніх конях). Той кивнув. Пройшов пішки шість-сім кроків, скочив на залізного коня і зник у напрямку Джеймс-парку. А інценденту могло б і не бути, якби той персонаж читав написи на стінах: “Рухатися на велосипедах скрізь цю арку заборонено!”







Ось іще одна лондонська прикмета: до решітки прикріплений велосипед. Колеса спущені, ланцюг заіржавів, у багажнику білки з сміття кубло звили.












Поруч напис: “Велосипеди, що причеплені до цієї решітки, будуть переміщені!” У написі мудро не зазначені жодні терміни.

А у кількох метрах – іще один: “Прохід приватний. І може бути закритий без будь-яких попереджень.”





Читаючи такі оголошення і спостерігаючі британців у їх природному середовищі, чомусь обов’язково згадуєш пречудовий мультик “Пес у чоботях”. Пам’ятаєте сцену, коли величезний британський мармуровий дог лорда Бекінгема пояснює політичну ситуацію герою, на останніх словах довгої промови багатозначно підморгуючи? “Я пояснюю Вам свої обов’язки, але не обмежую ваших прав!” Це дуже відповідає дійсності!










Ось, наприклад, мітинги на Парламентській площі заборонили. І що ви думаєте? Весь тиждень там гуртувалися і галасували Таміли, вимагаючи реакції на останні події у Шрі-Ланці. Не зовсім зрозуміло від кого та реакція мала б надходити: чи то від уряду, чи то від парламенту. Але гасла красиві: “Мовчання – то ліцензія на вбивство?!”










Поліції, як видно з цього фото, було хіба не більше, аніж мітингувальників. Але прав меншин ніхто не обмежує! :)








На Трафальгарі бачив просто унікальне збіговисько. Спочатку - як завжди - нічого не зрозуміло. Галас та хорові вигуки “Єеее’!” у відповідь на заклики оратора.





Виявляється – десь тисячі дві мотоциклістів зібралися висловити свою незгоду пропозиції Вестмінстерського кансилу (щось на зразок місцевої ради) поширити таксу за паркування і на мотоциклістів. Оскільки у Вестмінстері ця такса сягає в окремі дні-години 6 фунтів за годину, то це викликало зрозуміле збурення. Я б теж обурився. Дві тисячі піших мотоциклістів – візуально це не дуже багато.












Але коли їх ватажок вигукнув “по конях!”, і весь цей табун опинився на Уайтхолі поблизу того самого кансілу на тих самих конях... То перетворилося на феєрію! Ви колись бачили стільки мотоциклів у одному місці?! А коли всі вони почали на знак незгоди ще й гудіти, газувати і висловлювати свої почуття у всі інші можливі способи – то перевершило всі можливості моєї уяви!















То було насправді неймовірно!!! Частина перформансу – дівчина, яка позувала всім охочим. На її бюстьє напис одним словом: “NOBIKETAX!” КРАСА!




Женя казав, що потрапити на щось подібне, навіть йому до цього не щастило! Хіба тільки інший випадок у порівняння йде. Женя вперше привіз маму у центр Лондона (мама мешкає у Німеччині), а там – гей-парад! Мама була тим трохи заскочена.

Натомість більшість лондонців неймовірно толерантна. Про веселкові прапори у Сохо я мовчу – то загальновідомо і нецікаво! А от побачити такий прапорець на задньому склі авто – то викликало почуття, які межують із культурним шоком! Знаєте, як вірні деяких протестантських общин для ідентифікації у транспортному потоці клеять схематичне зображення рибки – символічної анаграми Христа? Уявіть собі у Києві замість такої рибки – веселковий прапор! Можна закладатися – через скільки днів/годин машина буде понівечена.









Машини. Кількість дуже дорогих машин – за межами усякого розуміння! Лексус, затертий між роллс-ройсом і двома поршами здається убогим, як запорожець.

Молл. Площадка перед Букенгемським палацом. Якийсь шейх припаркував там свій феррарі. А там паркувати взагалі нічого не можна! Два боббі, очевидно, не дуже добре розуміють, що із цією знахідкою робити! Черновецького на них нема.










Порш середини минулого століття.












У Бентлі віддзеркалюється Челсі.














Або ось іще – картинка. Понтова машина у понтовому районі на понтовій вулиці. Роллс-ройс. Челсі. Понт-стріт.






І вся ця краса рухається по місту із максимальною швидкістю 20 миль на годину! А середня швидкість виходить іще смішнішою – 10-13 миль!





Рухатися швидше деінде можна. Але схема руху, і навантаження на дороги таке, що про більші швидкості лишається тільки мріяти. Тому і ввели обмеження на в’їзд до центру міста – аби там могли рухатися хоч би автобуси, таксі та машини служб термінового виклику. Ну, і мотоцикли. Поки що. Але навіть вони інколи утворюють черги, як от на Фліт-стріт: пробка з одинадцяти даблдекерів! Її добре видно на заглавному фото.

Тому навіть мільйонери тут їздять у Метро. О, іще одне непораховане лондонське “М”!




Але я у метро практично не їздив – більше ходив пішки. По-перше, дорого. По-друге, заблукати – пльове діло! На станції Бейкер-стріт на різних рівнях перетинаються 4 різних гілки. На одному з ярусів – дві платформи і чотири колії. Зорієнтуватися швидко у лондонській “трубі” є мистецтвом, і свідченням високого рівня адоптації до місцевих умов. Для туристів – суцільний екстрим. Навіть карта не завжди допоможе, якщо наважишся пересісти із однієї гілки на іншу!













Але вагончики дуже комфортабельні. А на станціях – плакати різних виставок. Наприклад засновника поп-арту, американця українсько-словацького походження – Ендрю Ворхола. Пам’ятаєте його Мерлін?

Мабуть, далі час перейти до розповіді про Музеї?

Незабаром буде!



3 коментарі:

  1. КЛАСС!!! Тобі треба було б ще з англійськими полісмена сфоткатися. В мене коли бачили фото з німецькою поліцією та з італійськими карабінерами питали тебе що повсюди арештовували =)

    ВідповістиВидалити
  2. І іще про милі моєму серцю дрібнички - особливості британської душі:

    http://www.bbc.co.uk/russian/uk/2009/06/090616_thatcher_music.shtml

    ВідповістиВидалити