СТОУНХЕНДЖ І СОЛСБЕРРІ

Ця споруда є одним із археологічних фетишів. І у моєму особистому рейтингу світових дивовиж посідає місце дуже близьке до Великих Пірамід.

Вирішили: сьогодні — два “С”: Стоунхендж і Солсберрі. Вирушили усім сімейством (тобто Євген, Марішка, їх старша Машка, молодший Пашка, і я - на правах друга сімейства). Треба було проїхати десь 100 миль. Включно із вкрай заплутаними розв'язками Великого Лондону.



До подорожі я приготувався. На сайті www.english-heritage.org.uk підчитав про цю споруду, дещо знав із інших джерел... Тому, коли взяв аудіогід, з'ясувалося, що нічого нового він мені вже розповісти не може.:(



Попри величезну кількість туристів маршрут прокладений таким чином, що можна фотографувати Стоунхендж так, що біля нього ніби нікого і немає.



А можна посидіти, споглядаючи це каміння і подумати про те, як спливає час... Час, між іншим, біжить там якимось дивним чином. Сама довжина оглядової стежки — щонайбільше метрів з 600. Ми примудрилися гуляти нею 2 години, фотографуючи, фотографуючись, спостерігаючи інших “фотографів” і “моделей”, і просто трохи медитуючи над кам'яним колом.



Стоунхендж належить громадській організації “Англійська спадщина”. Це аналог нашого “Товариства охорони пам'яток історії та культури”. Усі пам'ятки Британії розділені між цією організацією та другою, дуже подібною — Національним Трастом.



Самим Стоунхенджем опікується “Спадщина”. Курганами навколо нього та заповідною територією — “Траст”. Фінансування цих організацій відбувається за рахунок вхідної плати з туристів, торгівлі сувенірами і членських внесків.



Лише за 43 фунти на рік ти стаєш членом “Англійської спадщини”, за 920 — стаєш пожиттєвим членом. Це дає право вільно, не купуючи квитків відвідувати всі (а це більше 100 визначних пам'яток британської Спадщини — переважно замків та археологічних комплексів), а також проводити із собою дітей. Враховуючи, що квитки коштують від 6,5 до 12 фунтів, така пропозиція видається дуже привабливою.

Щоправда, є й такі, хто завзято протестує проти цього. Британія — вільна країна! Біля входу до Стоунхенджу стоїть абсолютно бомжацького вигляду бородань. Він — жрець (чи як там його...) відродженого культу друїдів. Він проти збирання плати за вхід до Стоунхенджу. Логіка проста — це місце культу, храм, а до храму вхід не можна обмежувати, запроваджуючи високу, як на думку друїда, плати. Подекуди навколо на стовпчиках розвішані судові присуди певній кількості осіб (включно із нашим друїдом). Суд заборонив їм ставити намети, і взагалі наближатися до входу на “об'єкт”. Друїд вчинив цілком по-англійські — офіційно змінив ім'я. І тепер знов стовбичить перед Стоунхенджем.

У сувенірній крамничці я не зміг протистояти спокусі і купив прекрасно ілюстровану книгу про Стоунхендж. Якби ціна була позначена у гривнях, я б ніколи того не зробив :)))



Стоунхендж знаходиться на Солсберійській рівнині. Щоправда, рівниною те можна назвати із багатьма зауваженнями — найбільше її рельєф нагадує наше Прикарпаття. У 10 милях далі знаходилася наступна ціль нашого вояжу — старовинне містечко Солсберрі. Машка трохи втомилася, і присіла на лавочку. На лавочці — присвята якійсь, мабуть, хорошій людині. Про цей звичай я писав раніше — у “Першому погляді”.



На вході у стару частину міста нас зустрічала неймовірної краси різьблена брама.



Ми їхали дивитися знаменитий Солсберрійський собор. Його заклали у ХІІІ столітті — у 1220 році. Освятили, здається, у 1258 році. А потім до кінця століття прибудували ще й височенний шпиль.



Таким чином, собор весь збудований у єдиному готичному стилю. Для Британії, де культові споруди постійно перебудовувалися, це є не аби якою рідкістю. Власне, це єдиний у країні собор, який не зазнав відчутних пізніх перебудов.



Його різьблення вражає. Чого варта лише одна ця маска-горгулья!



Собор своїм планом нагадує Вестмінстерське абатство. Але Вестмінстер — менший! Бо трохи старший. Так само, як і у Вестмінстерському абатстві тут прибудований “Чептер хаус” - місце зборів братії. Там сьогодні зберігається один з примірників Великої хартії вольностей. Їх збереглося усього чотири! Але у середину ми не змогли потрапити — вже було зачинено.



Проте потрапили у неймовірно тихий, спокійний, і дуже красивий двір собору. Туристів окрім нас не було (на відміну від того ж Вестмінстера — це є ВЕЛИЧЕЗНИМ плюсом). І звідти нам дуже не хотілося іти.



Але мусили. Бо сонце сідало, і починало сутеніти...

Ваш АZ