вівторок, 28 квітня 2009 р.

ЛОНДОН. НА ПЕРШИЙ ПОГЛЯД



Нарешті звітую про новорічні канікули у Лондоні. Welcome!




Летіти було нецікаво. Під крилом - суцільні хмари. Трохи Польщі у одному просвіті. Трохи Німеччини – у іншому. Коли хмари розвіялися, під літаком були Нідерланди. Земля нарізана прямокутниками. Польдери. Канали. Вітряки.
Європа закінчилася несподівано і швидко.



Ла-Манш. Або Інглиш Ченел. За кілька століть обидва береги протоки так і не домовилися, як її називати.

Над нами – одночасно кілька десятків літаків! Під нами – цілі каравани суховантажів і балкерів.

Літак почав завалюватися спочатку на ліве крило, а за кілька хвилин – на праве.
Ми летіли над Британією. Вже з повітря впадало у вічі: машини їдуть не по тій стороні! Пейзаж справляв враження неймовірно окультуреного. Здавалося, що уся країна – суцільний парк. Дерева посеред поля, огородженого невисокою кам’яною крепідою. Гайочки, старовинні садиби, поля для гольфа. І вівці. Сучасна Британія асоціювалася у мене із потужними банками і надсучасними медіа. Я якось не був готовий спостерігати цю пастораль...

Гатвік. Південний термінал. Він разів у вісім більший за наш Бориспіль. А десь же ж є і Північний!? Як тут знайти вихід? До нашого київського табунчика приєднувалися американці у трусах, японці у панамках і інша адекватніша у одязі публіка (грудень взагалі-то). Оминаючи цей натовп, я мусив орієнтуватися на написи. Їх було більш ніж досить. Одна стрілка пропонувала рухатися праворуч громадянам UK, USA, EU та Швейцарії. Решті світу (так і було написано) пропонували рухатися у дещо іншому напрямку. Я й пішов. Коли підходив до черги на паспортний контроль, на місці було тільки два офіцери. За кілька секунд, мабуть, з повітря матеріалізувалося іще сім-вісім. Мені трапився хемінгвеївської зовнішності персонаж. Він був дуже приязний. А я був у напівстресовому стані – то була перша людина, з якою я мав порозумітися англійською. Бо до цього такої потреби не мав. Або мав поруч перекладача. “Хем” задав кілька формальних питань. Я зрозумів його. Він – о, диво! – зрозумів мої відповіді. Ніби всі мислимі звичні питання мали закінчитися. І мовна екзекуція – так само. Аж тут “Хем” вирішив задовольнити свою цікавість і виявити додаткову увагу до моєї скромної персони: “А ваші друзі британці чи українці?” “Собака!” – видохнув я подумки, перш ніж зрозумів суть питання, а в голос промовив: “Українці!” І отримав паспорт, посмішку і побажання удачі.

Мене ніхто не зустрічав. Власне, я не чекав оркестру і червоного килимка. Просто ми домовилися із Євгеном, що він мене зустріне. Я стояв у вестибюлі під новорічною ялинкою, думав, що мало схожий на Санту, і дещо нервував. Євгена не було.
У дипломатичний час Євген уклався. Довго паркувався. Уявляєте, ЯК я був радий його бачити?! Через кілька хвилин блукання паркінгом ми зупинилися. “Ось моя машина!” Я повернувся і побачив, хоч і не найновішої моделі, але цілком пристойний “Ягуар”. “Ні фіга собі на ВВС зарплати!” – подумалося... Дійсність виявилася менш екзотичною: поруч був припаркований вишневий “Форд-фокус”. “Моя вішньовая дєвятка” – проспівав Євген, і ми витратили ще якийсь час, аби не мати клопоту із чужим “Ягуаром”.
Сидіти на місці водія і не мати перед собою керма – то дещо своєрідні відчуття. Ще й їхати зустрічною смугою. Усі маневри – у дзеркальному відображенні. Аліса в Задзеркаллі. На дорогах – Букінгемський палац на прогулянці: всі дуже ввічливі, на кожному перехресті пропускають одне одного, і потім роблять одне одному ручкою “дякую”! Цікавим було все: дорожня розмітка, пейзажі, будинки, написи... У одному з районів напис “Публічна бібліотека” трапився разів з надцять. “Ізвєнітє пожалуйста, как пройті в бібліотеку?” Як-як? Позаяк покажчики бачиш – то й іди!

У перший день ми гуляли районом, у якому живе Женя з Мариною. Читається – Бекхем. Пишеться – Бекенхем. 25 хвилин на електричці від центру Лондона. Дуже симпатичне таке сільце! :) Мене вчили відрізняти хороший район від поганого. У хорошому обов’язково є мережевий універсальний магазин – Waitrose або Marks&Spenser (останній був перейменований нами на “Маркс енд Енгельс”). На Хайстрит – банки, магазини одягу, агенція з нерухомості. У поганому районі – ломбарди та “казіно”. І у поганому районі на вулицях повно недопалків. Бекхем – хороший район.

Маса етнографічних спостережень. На вулиці +3. Дорослі бігають по вулицях (спортом займаються) у трусах та футболках! Діти грають у футбол так само!!! Взагалі – одягаються хто як. Надто легко як для цієї пори. Кількість дівчат і жінок у сукнях і без шкарпеток (у мороз!!!) – поза усіляким розумінням! Британці взагалі холодів не бояться. В старих будинках – одинарні шибки!!! І опалення вмикають тільки тоді, коли перебувають вдома.

Щоправда, морозостійкі не тільки британці, а й місцева флора. У грудні у парках все цвіте: примули, магнолії. Де інде трапляються юки та пальми. У огорожі собору Святого Павла на Новий рік бачив квітучу троянду. Білки сірого кольору і нахабні неймовірно. Старша дитина Євгена – Машка – у свої 5 років страшенно їх боїться. Коли білки бачать Машку із печивом – займаються бандитизмом. Хічхок відпочиває! Але. Усі білки країни є власністю Її Величності, охороняються законом і тому забули всякий острах! Як тим британцям вдається після цього прищепити дітям любов до природи – загадка! Біля ставка у парку табличка: “Не годуйте гусей – вони гадять!” Правда. У парках на лавочках інші таблички – меморіальні : людина помирає і на пам’ять про неї в улюбленому куточку парку ставлять лавочку. На лавочці часто можна побачити квіти чи віночки. І у парку НЕМА лавочок без таких табличок. Поруч із парком, над готичною дзвіницею місцевої церкви гордо майорить величезний прапор Англії...



З Чарінг-Кросського вокзалу я вийшов на Стренд і на мить замислився: іти праворуч чи ліворуч? Побачив колону Нельсона, і за хвилину опинився на Трафальгарський площі, а потім завернув до Темзи. Сходинки пішохідного Голден Джубілі Брідж мили з милом. Чи з шампунем. Тобто з чимось таким, що створювало багато піни і справжні пішохідні пробки. Адже тих, хто як і я прагнув побачити головний, класичний вид на Британський парламент, було більш ніж досить.



Вестмінстерським мостом їхав даблдекер. У сонячну доріжку на Темзі впливав якийсь катер. Над всім тим відбивав чверті Біг Бен. Британія!
На Саутбенку біля “Лондонського ока” юрмилися охочі до яскравих видовищ.
Скрізь юрму намагалися просочитися бігуни, велосипедисти та я, грішний.



Я перебрався-таки назад у Вестмінстер, і нарешті дістався парламенту!
Це без перебільшень чи не найфотогенічніша споруда! Але навколо нього просуватися хіба не складніше, аніж біля того чортового колеса на протилежному березі.



Європейці тримаються за звичкою праворуч. Британці мають таку саму давню звичку триматися лівого боку.



Європейці ідуть назустріч британцям, і тихо шизіють: чого це на них пре купа люду?! Конфлікт традицій! Британці пересуваються з такими ж виряченими від пильності очима (аби не налетіти на когось із здичавілих європеоїдів). Але на обличчі емоцій – ніц! Лише стримане “соррі-соррі-соррі” луна’ навкруги...



Біля парламенту стоять бобі. Може їх і поставили для охорони, але насправді вони працюють фотомоделями.



Вестмінстерське абатство так само, як і Парламент обложений ордами туристів. Я завернув у якийсь провулок біля бічного входу до абатства і Вестмінстерської школи. Там не було жодної людини, і жодної машини. Тихе, майже мертве місто...



Ми з Євгеном домовилися зустрітися на Стренді. Я побіг Уайтхолом назад до Трафальгарської площі. І примудрився проскочити славетну Даунінг-стріт. Така вона маленька та непоказна...



Під колоною Нельсона був перекритий рух: демонстрація протесту проти комуністичного режиму Китаю. Попереду рухається оркестр і грає щось пентатонічно-патетичне. З розодягнених у кімоно оркестрантів – 2-3 обличчя китайські, решта – типові британці. Включно із афробританцями. Персонажі студентського вигляду роздають туристам листівки із інформацією про порушення прав людини у Піднебесній. Хто виний – зрозуміло. Що робити – не пишуть. Щось воно мені нагадує... Але музика хороша. Така собі музикальна пауза у дорожньому русі. І всі задоволені. Окрім автомобілістів, звичайно.



Нарешті зустрівся з Євгеном. Блукаємо Сохо і Ковентгарденом. Вчасно згадали, що завтра – Новий рік і треба ще до магазину встигнути...


Далі буде про британські магазини, Британський музей, британський новий рік, британські трупи у новорічну ніч та про британських оленів у Річмондському парку...

Немає коментарів:

Дописати коментар